В’ється, наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір;
А на тому боці – там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.
Як з кімнати вийде, на порозі стане,
Аж блищить красою широчінь ріки,
А як усміхнеться, ще й спідлоба гляне:
“Хоч скачи у воду!” – кажуть парубки.
Не питайте, хлопці, чом я одинокий
Берегом так пізно мовчазний ходжу.
Там, на тому боці, загубив я спокій,
А туди дороги я не находжу.
Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду.
Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу.
